КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ОСВІТИ "СЕРЕДНЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА №29" ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

 





! Сьогодні Часы в заголовке окна Календар України. Українське ділове мовлення Back to TOP

Емоційне вигорання

Інформаційне повідомлення «Емоційне вигорання»

 

Чи знайомий вам стан, коли несподівано відчуваєш себе дуже стомленим, з’являється вкрай дивне відчуття, ніби всередині щось зломилося: до всього байдуже, усе дарма? Робота, яка так подобалася, якій віддавався без останку, без якої не уявляв своє життя, тепер не тішить, а дратує, спілкування з дітьми викликає негативні емоції. У голові лише одна думка: скоріше б закінчився робочий день! Удома теж нічого не хочеться, навіть спілкуватися з близькими…Багато хто, мабуть, перебував у подібному стані. Психологи назвали його синдромом професійного, або емоційного  вигорання.

Термін «професійне вигорання» з'явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американський психіатр ГерберФрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це - люди, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, вчителі. Відомий американський психолог Христина Маслач, яка одна з перших почала досліджувати цю проблему, стверджувала, що емоційне вигорання – це плата за співчуття. Нині він має вже діагностичний статус у «Міжнародній класифікації хвороб - 10»: «Z 73 - проблеми, пов'язані з труднощами управління власним життям».

 

Проблема психологічного благополуччя педагога є однією з найбільш актуальних у сучасній педагогічній психології. Освітня діяльність не має фіксованого обсягу і загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує творчості, активного функціонування свідомості, постійної роботи над собою, удосконалення та поповнення знань, що часто призводить до емоційного перенапруження.

Працю вчителя, як слушно підкреслив В.О. Сухомлинський, - ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милуються колосками і жменею зерна, вирощеного в полі… А вчителю треба працювати роками, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як у вчительському.

Тож головними причинами професійного вигорання педагогів є:

-        стрес, спричинений великою кількістю вимог;

-        неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;

-        не завжди розумна організація праці;

      -       неувага до свого здоров’я.

Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи.

Для того щоб оцінити свій емоційний стан і можливі симптоми професійного вигорання, необхідно скласти про них чітке уявлення. У психології прийнято розділяти симптоми професійного вигорання на три групи: психофізичні; соціально-психологічні; поведінкові.

 

Психофізичні симптоми:

- почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну ( хронічна втома );

- відчуття емоційного і фізичного виснаження\

- зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього  середовища

   (відсутність реакції цікавості та страху);

- загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

- часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

- різка втрата чи різке збільшення ваги;

- повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу);

- постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;

- задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;

- помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

 

Соціально-психологічні симптоми:

- байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);

- підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»);

- постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому);

- почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»);

- почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися;

- загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

 

Поведінкові симптоми:

- відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;

- співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

- незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;

- керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим;

- відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;

- невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

- дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності;

 

Вигорання відбувається поетапно і містить три стадії:

-       напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводить до зниження самооцінки;

-        опір – педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово у нього з'являється відчуття самотності;

-        виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений та спустошений.

 

Ознаки емоційного вигорання:

 

1. Зниження самооцінки, яке виявляється в таких станах, як – от:

 

- брак позитивних емоцій, деяка відчуженість у взаємостосунках з членами родини, колегами (часто так трапляється, що напарник починає дратувати, вам здається, що лише ви виконуєте майже всю роботу на групі);

- стан тривоги, незадоволення (повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Дайте мені спокій!»);

- безпорадність та апатія, яка з часом може перерости в агресію та відчай.

 

2. Відчуття самотності, що виявляється:

 

- у непорозумінні з дітьми та їхніми батьками, неприхильних відгуках про декого з них у колі колег;

- у неприязні безпосередньо до дітей – спочатку це неприхована антипатія, а потім і вибух роздратування;

- у неможливості нормального емоційного контакту з дітьми та колегами.

3. Емоційне виснаження, яке виявляється:

 

- у зниженні ціннісного ставлення до життя;

- у байдужості до всього, навіть до свого особистого життя;

- у втомі, апатії та депресії, що з часом призводить до розвитку серйозних хвороб – гастриту, мігрені, гіпертензії, синдрому хронічної втоми тощо.

 

Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов’язано із кризою середнього віку. Саме в цьому віці людина вперше озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо їй здається, що вона не досягла певних успіхів (велика зарплата, статус, посада), свідомо чи ні, людина починає відчувати емоційний дискомфорт, психічну напругу, незадоволення працею, перевтому.

У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.

У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов’язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» Якщо він вдало його розв’яже, то у віці 50 – 55 років переживає нове піднесення творчих сил.

Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з’являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появи відчуття повноти життя.

Тож емоційне вигорання розвивається не через довготривалу діяльність, а в результаті вікових та професійних криз людини, до яких призводять певні її особистісні та організаційні якості.

 

Шляхи запобігання виникненню синдрому емоційного вигорання:

 

−       Навчіться розпізнавати стрес. Назвіть 5 найбільш важливих джерел стресу. Яка ваша реакція на них. Як можна знизити вплив стресорів? Які стресори є рутинними для вас? Які стресори виникають найчастіше у вашому житті? Чи хочете ви й надалі відчувати вплив стресорів? Яких стресорів ви можете уникнути і яким чином? Як ваш організм реагує на стресори? Які ви використовуєте прийоми подолання стресу?

 

−       Навчіться управляти своїм часом. Визначіть основні цілі та завдання. Співвіднесіть результати виконання з можливостями їх реалізації. Складіть розклад виконання справ. Навчіться говорити «Ні». Делегуйте свої повноваження.

 

−       Навчіться знімати емоційну напругу. «Тіло не хворіє окремо від душі» (Сократ). Якщо ми  навчимося управляти своїми емоціями, то станемо більш здоровими. Найбільш ефективним методом є аутотренінг та медитація.

 

−       Учіться планувати. Заздалегідь програвайте в уяві різні варіанти поведінки.

 

−       Визнайте і прийміть обмеження. Не ставте перед собою абсолютно неосяжні цілі. «Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями» (Г. Сковорода).

 

−       Будьте позитивним. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих. «Світ належить оптимістам. Песимістам – стан душі» (Ф. Гізе). Учіться терпіти і прощати.

 

Отже, адекватне ставлення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання. Нажаль,  у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання, ні емоційне вигорання нам не загрожуватиме!

 

Відома багатьом Світлана Ройз радить для відновлення ресурсу значимості застосувати метафору – уявити себе великим – розміром від землі до неба і широким, як океан. Відчути цю силу зсередини. Можливо, промовити – «Я доросла. Я впораюсь.». Це той стан, в якому ми приходимо до дітей. Тоді вони можуть опертися на нашу силу, на нашу стійкість. Тоді вони впевнені в нашій авторитетності. Тоді нам не страшно, якщо хтось кине краплю бруду – наш великий океан здатен її розчинити.

Іще один з ефективних методів збереження емоційного стану – питання: що я зробив для себе сьогодні, щоб відчувати? Це можуть бути зовсім маленькі дії. Для того, щоб ми могли засвоювати нову інформацію і перерозподіляти уже отриману, нам потрібно ( точніше, це потрібно частинам нашого мозку – гіппокамп) мінімум 2 хвилини повної тиші щодня.

Для накопичення сил у нас є такі канали ресурсів:

1.     Тіло (рух, пропріоцепція)

2.     Аудіальний

3.     Візуальний

4.     Нюх

5.     Смак

6.     Стосунки

7.     Інтелект

8.     Інтуїція

9.     Канал мовлення

 

Як правило, ми постійно задіюємо один-два канали. Цікаво знати, що найбільше для нас енергії в незадіяних каналах.

Якщо у своїй діяльності ми використовуємо здебільшого канал мовлення, стосунків, інтелекту, то відпочити ми можемо в каналі тіла – прогулянки, танці; канал смаку; мовчання. Якщо ми використовуємо незадіяні канали – ми накопичуємо сили швидше.