Для батьків молодших школярів

Психологічна готовність дитини до навчання

-         особистісна готовність (готовність дитини виконувати нову соціальну роль, роль школяра) - у дитини має бути сформована ієрархічність мотивів, яка дозволяє дитині управляти власною поведінкою. У дитини також повинна бути сформована певна інформативна стабільність. Дитина повинна мати бажання йти до школи. Якщо сформована особистісна готовність до навчання, її приваблюють не зовнішні атрибути, але й сам процес учіння;

-         інтелектуальна готовність включає: достатній рівень розвитку елементів словесно-логічної та смислової пам'яті, розвиток елементів логічного мислення, здатність дитини здійснювати певні розумові дії та мисленнєві операції, вміння виділяти учбову задачу, розвиток диференційованого сприймання, оволодіння мовою на слух та розуміння символів, розвиток тонкої моторики руки і здатність дитини відтворювати зразок, розвиток елементів довільної уваги, більший реалізм образів уяви та підкорення їх законам реальності та законам логіки.

Соціально-психологічний розвиток — це розвиток у дитини вміння спілкуватися та взаємодіяти з іншими учасниками навчання, виховного процесу. Діти мають визнати керівну роль вчителя, вміти підкорятися вимогам дитячого колективу і при необхідності себе захищати.

 Анатомо-фізіологічні особливості молодших школярів

   Молодший шкільний вік охоплює вікові межі від 6-7 до 11 років. У цьому віці фізичний розвиток дитини відбувається відносно емоційно і рівномірно: збільшується життєва ємність легенів, зростає і серце, і діаметр кровоносних судин. Продовжується процес окостеніння кістяку, проте у хребті дитини ще багато хрящової тканини. Порушення санітарно-гігієнічних норм може призвести до викривлення хребта. Саме тому дорослим потрібно постійно слідкувати за поставою, ходою та позою при сидінні. У цьому віці процес окостеніння фалангів пальців та кисті руки ще не завершився, а тому виникають труднощі у виконанні точних дрібних рухів (при письмі). Саме тому не можна переобтяжувати дітей виконанням письмових завдань. У цьому віці швидко ростуть великі м'язи, а дрібні відстають у розвитку, саме тому дитину не можна перевантажувати письмовими завданнями. Їй набагато легше робити розмашисті рухи, аніж дрібні. У цьому віці збільшується вага головного мозку та продовжується удосконалення його аналітично-систематичної діяльності. У молодшому шкільному віці, у порівнянні з дошкільним віком, удосконалюються гальмівні процеси, проте збудження має приорітет над гальмуванням, тому діти схильні до імпульсивної поведінки.

Психологічна перебудова, пов'язана зі вступом дитини до школи

  У першокласників при входженні у шкільне життя можуть виникати такі типи труднощів:

зміна режиму дня. Особливо важко тим дітям, які не відвідували дитячий садок. Завдання батьків та педагогів - розробити такий режим дня, який би не приводив до перевантаження дитини, постійно контролювати дотримання дитиною цього режиму ;

труднощі у взаєминах з ровесниками — найчастіше виникають у дітей, які не відвідували дитячий садок, чи відрізняються сором'язливістю, замкненістю або агресією в поведінці.

 Особливості психічного розвитку дітей 6-річного віку

      Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку — навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6—7 до 10—11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах. Нижня межа цього вікового періоду (6—7 років) пов'язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра. Часом це поєднання є досить суперечливим, що проявляється у невідповідності можливостей дитини вимогам життя, особливо вимогам школи і батьків. Дошкільний і молодший шкільний вік розділяє «симптом утрати безпосередності», який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент — з'ясування, що дасть дитині конкретна діяльність. Цей симптом виявляється як внутрішня орієнтація в тому, який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чи незадоволення своїм місцем у стосунках із дорослим, іншими дітьми. Так уперше виникає емоційно-смислова орієнтувальна основа вчинку.

 Характерні особливості навчальної діяльності молодших школярів

    У молодшому шкільному віці провідною діяльністю виступає навчання. Коли дитина розпочинає учбову діяльність, у неї переважають утилітарні мотиви учіння. Під впливом вчителя у дитини починають розвиватись соціальні та пізнавальні мотиви учіння.

   Динаміка формування пізнавальних інтересів:

позитивне ставлення дитини до факту вступу до школи;

ставлення до шкільного життя як до цікавої ситуації, як до гри(2-3 тижні);

формування у дитини інтересу до процесу виконання учбової діяльності;

формування інтересу до результату учбової діяльності; формування інтересу до змісту учбової діяльності.

    Шляхи формування пізнавального інтересу у молодших школярів:

новизна навчального матеріалу (показ його практичної значущості, створення у дітей ефекту здивування);

 активізація пізнавальної діяльності дитини через створення проблемних ситуацій;

врахування  індивідуальних особливостей дитини.

 Розвиток пізнавальних інтересів

   Увага — у молодшому шкільному віці домінує мимовільна увага, але під впливом учіння інтенсивно розвивається довільна увага.

Властивості уваги: нестійка увага молодших школярів; діти відчувають значні труднощі у розподілі уваги на два види діяльності; молодші школярі відчувають труднощі і при переключені уваги з одного предмета на інший.

  Сприймання у молодшому шкільному віці: домінує мимовільне сприймання, проте під впливом учіння розвивається довільне сприймання: спочатку сприймання першокласників іде на здійснення ними практичних дій з предметами. Дії з предметами є головною метою, а сприймання їх виступає засобом досягнення цієї мети. Наприкінці молодшого шкільного віку змінюється співвідношення між сприйманням та предметними діями. Сприймання перетворюється на основну мету, а дії стають засобом досягнення цієї мети.

   Вікові особливості сприймання: мала диференційованість сприймання (коли діти плутають схожі предмети); тісний зв'язок сприймання з практичними діями, зв'язок сприймання з емоціями.

  Засоби розвитку сприймання: використання методу порівняння; виділення головного і суттєвого в об'єктах, які сприймаються дітьми; використання наочності та технічних засобів; словесний звіт про те, як вони сприйняли певні об'єкти; врахування вікових та індивідуальних особливостей сприймання.      

   Пам'ять. На початку віку у дитини механічна та образна пам'ять.  Пам'ять молодших школярів протягом даного періоду має дві тенденції розвитку: посилення ролі смислової пам'яті у порівнянні з механічною; розвиток словесно-логічної пам'яті.

   Засоби розвитку пам'яті: формування у дітей правильної установки на запам'ятовування матеріалу; навчання дітей здатності розрізнювати мнемічні завдання; навчання дітей прийомам смислового запам'ятовування.

    Мислення. У молодшому шкільному віці на початок періоду домінує наочно-образне мислення, а під впливом учіння інтенсивно розвивається абстрактне мислення. Розумові операції: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизація, класифікація, систематизація. У дитини розвивається здатність використовувати певні предметні поняття та поняття відношень, такі якості мислення: критичність, раціональність, широта мислення, самостійність, творчий характер мислення.

    Шляхи розвитку мислення: навчання дітей здатності виділяти головне і суттєве у матеріалі, який вивчається; використання творчих завдань; створення проблемних ситуацій; організація навчальних дискусій.

  Уява. В 2-х основних напрямах: збільшення реалізму образів уяви; розвиток здатності дитини управляти процесами своєї уяви. У цьому віці розвивається як репродуктивна, так і творча уява.

  Шляхи розвитку уяви: використання творчих завдань; використання творів літератури та мистецтва; використання позакласної та позашкільної роботи; врахування вікових та індивідуальних особливостей.

   Мовлення. На початку віку у дітей домінує усне діалогічне мовлення. Під впливом учіння у дітей розвивається усне монологічне мовлення та писемне. Діти оволодівають лексичними, фонетичними та граматичними сторонами рідної мови. Засобом розвитку мовлення виступає використання різних видів словесної творчості, насамперед творів та переказів.

 Розвиток особистості молодшого школяра. 
 

     У молодших школярів ще зберігаються такі потреби:

потреба у рухах, яку потрібно задовольняти шляхом організації фізичних хвилинок на уроках, а також організовувати рухові ігри на перервах та після уроків;

 потреба в ігровій діяльності, яку треба задовольняти шляхом організації ігрових моментів та ігрових уроків; потреба у зовнішньому вираженні під впливом учіння перетворюється у пізнавальну потребу. 

     Протягом молодшого шкільного віку відбуваються певні зміни потреб дитини. Збільшення духовних потреб, зміна співвідношення між матеріальним та духовними потребами. Потреби дитини стають більш усвідомленими, на основі потреб розвиваються мотиви поведінки та діяльності дитини, зокрема, її інтереси.
   Вікові особливості інтересів мол. школярів: нестійкість інтересів; поверховий характер; тісний зв'язок з емоціями, тому досліджують безпосередньо інтереси.
   Моральна сфера. У мол. школярів можуть спостерігатися такі види самооцінки за ступенем її адекватності:

діти зі стійкою завищеною самооцінкою (зарозумілість, зверхність, критичне ставлення до досягнень інших). З метою формування у них адекватної самооцінки  потрібно здійснювати чітке висування вимог та об'єкт оцінювання досягнень дитини;

діти з адекватною самооцінкою (впевнені в своїх силах, знають, на що здатні) — підтвердити це реальними досягненнями. Метод заохочення та схвалення;

діти з нестійкою самооцінкою у сторону завищення або заниження. У молодшому шкільному віці немає дітей зі стійкою заниженою самооцінкою. Якщо діти часто демонструють невпевненість у своїх силах, нерішучість, потрібно використовувати прийом гарантованого успіху.

     Емоційно-вольова сфера. Молодші школярі ще не вміють розуміти ні власні емоції та почуття, ні емоції та почуття інших людей, хоча у порівнянні з дошкільниками спостерігається певний прогрес у розвитку такої здатності. Молодші школярі відкриті і безпосередні у виявленні своїх емоцій та почуттів. Проте у порівнянні з дошкільниками, вміють краще отримувати і контролювати свої емоційні прояви. Діти схильні до імпульсивної поведінки, що породжено віковою слабкістю волі, проте під впливом учіння, трудової діяльності у дитини розвиваються певні вольові якості.
   Формування характеру. У молодших школярів характер знаходиться у стадії формування, тому досить легко прийняти за риси характеру тимчасові психічні стани дитини. Вікові особливості характеру: довірливість; безпосередність; відкритість; імпульсивність; схильність до наслідування. У зв'язку з розвитком схильності дітей до наслідування особливо важливим є приклад дорослого.

Що робити, якщо дитина має проблеми в навчанні?

    Шановні батьки, якщо ви помітили, що ваша дитина:

  пасивна в спілкуванні з навколишньою дійсністю та у пізнанні світу, часто навіть безпорадна;

 до моменту початку навчання в школі виявляється менш підготовленою,  ніж її однолітки (за умови, що з нею займалися);

 має обмежені можливості свідомого засвоєння програмного матеріалу (погано читає, робить багато помилок в письмових роботах, не може вивчити таблиці на додавання (віднімання), не використовує набуті знання на практиці);

 погано орієнтується у просторі, часі тощо;

 потребує постійного контролю з боку дорослих ( самостійно не виконує завдання, або виконує з великою кількістю помилок);

 швидко втомлюється від навчання, неуважна;

 некритична до власної поведінки, зовнішнього вигляду та інше;

зверніться за порадою (допомогою) до шкільного психолога (логопеда),  дитячого лікаря-психіатра. Допоможіть власній дитині подолати недоліки  розвитку разом з фахівцями.

Практичні поради батькам молодших школярів

щодо того, як досягти оптимальної швидкості читання

Важлива не тривалість, а частота тренувальних вправ. Пам'ять людини влаштована так, що запам'ятовується не те, що є постійним, а те, що миготить, тобто то є, то немає. Тому всі тренувальні вправи слід проводити коротки­ми порціями, але зі значною частотою. Не можна казати «Доки не прочитаєш, з-за столу не виходь». Для першокласника достатньо домашнього тренування трьома порціями по п'ять хвилин. .

«Вуркітливе» читання було основним елементом при навчанні в школі В. Сухомлинського. Це таке читання, коли дитина читає вголос, напівголосно, зі своєю швидкістю впродовж п'яти хвилин.

Гарні наслідки має читання перед сном. Останні події дня фіксуються емоційною пам'яттю, і вісім годин сну людина перебуває під їхнім впливом. Ще 200 років тому казали: «Студент, науками живущий, учи Псалтырь на сон грядущий».

Часто ми радимо дитині прочитати вірш на ніч і покласти під подушку. Ця рекомендація означає одне: останнє дня залишається в пам'яті на всю ніч.

Якщо дитина не любить, читати, то їй найкраще підійде й режим читання: дитина читає 1—2 рядки й отримує короткочасний відпочинок. Таку можливість дають книжки з великими картинками й одним-двома реченнями внизу.

Розвиток техніки читання сповільнюється через слабку оперативну пам'ять. Дочитавши до четвертого слова, учень уже не пам'ятає першого. Корисні такі вправи: багаторазове читання, читання будь-якого тексту в темпі скоромовки, виразне читання з переходом на незнайому частину.

Вправа «Блискавка» полягає в чергуванні читання в комфортному режимі з читанням із максимально доступною швидкістю. 3а командою «Блискавка» дитина читає з прискоренням протягом 20 секунд, надалі тривалість збільшують до 2-х хвилин.

Вправа «Буксир». Дорослий читає зі швидкістю, доступною дітям, а діти намагаються читати мовчки, стежити та встигати за дорослим. Перевірку проводять шляхом раптової зупинки.

Вправа «Хто швидше?». На стіл кладуть картки зі статтею. Потрібно знайти конкретне речення в одній із карток «ковзаючи» очима по тексту.

Вправу «Губи» використовують із метою чіткого розмежування дітьми читання мовчки та читання вголос, а також активного зовнішнього промовляння при читанні. За командою «Читати мовчки» діти прикладають палець лівої руки до щільно стиснутих губів.

Таким чином, батьки можуть вибрати одну з форм або чергувати перелічені форми та методи роботи, щоб постійно підтримувати інтерес до читання молодшого школяра.